Врятував ліс: про голод 1946-1947 років згадує жителька Ковпинки Новгород-Сіверського району

17:48, 23 листопада 2019

Картоплю чистить тоненько, продукти не викидає і ненавидить гарбузи – звички, які винесла з голодного дитинства жителька Ковпинки Новгород-Сіверського району Валентина Довженко. Коли почався голод 46-47-го років, їй було 8. Пам’ятає, як з братами крали колоски з поля, як збирали в полі гнилу картоплю і їли з неї оладки. Їхній смак, каже, і досі згадує з відразою.



Валентина Довженко, жителька села Ковпинка (чистить картоплю): «Дуже тоненько. Це з мого дитинства. Так мене вчила бабуся.»

Валентина Довженко чистить картоплю на борщ. Його жінка варить через день. Це зараз, каже, може дозволити собі будь-яку їжу і згадує себе восьмирічну.

Валентина Довженко, жителька села Ковпинка: «Засуха. 1946-1947 – неврожай. Нас у матері троє. Я – 1938-й, брат – 1939-й і брат – 1941-й. Голодуємо відчайдушно. На всіх на нас корова. Звісно, корова така страшна, худа, голодна, що з неї 2літри молока. З цього молока треба було здати в заготівлю – 130літрів».

Розповідає, як з молока, що залишалось, варили юшку.

Валентина Довженко, жителька села Ковпинка: «Те, що залишалось собі, то не те що їли, а просто води додавали у суп – туди жита нетовченого і ще маку туди жменю.»

Колоски жита збирали на колгоспному полі.

Валентина Довженко, жителька села Ковпинка: «Спершу прибрали врожай – жито там, все. І не дозволяли колоски збирати. Це заборона. А потім дозволили. Ми туди ринулись – я і два моїх брати услід. Назбирали колосків. Мати потовкла і суп зварила з цього жита.»

Ще згадує оладки з гнилої картоплі, які пекла мати.

Валентина Довженко, жителька села Ковпинка: «Минулорічна картопля на полі. Ми підемо, назбираємо. Оладки огидні, від них нудило – ми їли. І то не дозволяли збирати. Збираємо картоплю гнилу. Летить цей сторож польовий на прізвисько «кавун», бо був товстий і круглий. І нас батогом. Мені по плечах. Плаття все розрубав, на шматки плаття зробив. Ну ще чим рятувались – тільки відцвіли груші, ще маленькі зелені грушки, а ми вже їх наїлися. А потім нам животи скрутило, то ледь залишились живі.»

Згадує, як помер дідусь, що жив по сусідству.

Валентина Довженко, жителька села Ковпинка: «Був прекрасний дід сусід – дід Тимох. Добра душа. Хай йому кісточка свята. Він жертва голоду. Вродило жито. Дід нарвав зеленого жита колосків, натер і наївся. А голодний кишечник не витримав. Дід тут і ліг. Помер. Це було моє перше велике горе дитяче.»

Жінка показує банки з консервованими овочами та грибами. Каже, це одне з її захоплень. Консервує багато.

Валентина Довженко, жителька села Ковпинка: (показує гриби) «Сусід приносить. Сама не ходжу вже. Ну на всі випадки.»

Сама зараз в ліс не ходить. Згадує, як в 46-му ліс рятував від голоду.

Валентина Довженко, жителька села Ковпинка: «Суниця і море грибів. А потім на городі маку чогось наросло. Мабуть, так Бог дає, щоб не пропав, щось вродить. Ну що їли – траву. І я їла, і мати, казала, їла. Бруньки липові. Вони смачні, товсті такі. Викопували якесь коріння рослини. І мати розповідала, і ми. А що за коріння таке смачне, таке жирне – рослина якась.»

Осінню від голоду рятували страви з гарбузів. Це була щоденна їжа.

Валентина Довженко, жителька села Ковпинка: «Я зараз як згадаю – і зараз відраза, і гарбузів досі не їм, ніколи гарбузової каші – хвалять, а я ніколи не готую.»

На фото покійна мати Валентини. Їй ще важче було, каже жінка, вона пережила голодомор 32-го-33-го років.

Валентина Довженко, жителька села Ковпинка: «Під час голодомору 33-го матері було 20. Казала, що працювали важко. Закріпили за нею двох коней, щоб боронувати колгоспне поле кожен день. Ввечері платили за роботу, яка зроблена, - жменя соняшникового насіння. Розповідала: «З’їмо одразу з лушпинням». Це вже голодомор був справжній. У 47-му не такий. Розповідала: «Як повиживали, не знаю.»

У жінки на столі чорний хліб і «калач». Чорний їсть сама, білий, - щоб пригостити подруг та сусіда. Перший хліб з борошна змогла скуштувати в 48-му. Тоді хлібом називали оладки з борошна.

Валентина Довженко, жителька села Ковпинка: «У 48-му вже спекли хліба. Працювала мати – 100грам жита на трудодень. Розраховувались восени. Отакий мішечок жита. А потім мололи на борошно. І оладки вже. А так щоб хліб – це вже після, після…»

UA: Чернігів Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

UserCommentAvatar

Авторизируйтесь или войдите через Image или Image

Image
Image
Image

Войти используя социальные сети

Войти используя социальные сети

Войти в аккаунт

Нужна помощь?

Создать новую учетную запись

Измениить свои данные вы сможете в личном кабинете после окончания регистрации