Дивовижні обряди «Проводів» на Чернігівщині +ФОТО

14:29, 29 мая 2016

У Менському районі Чернігівської області збережено традиції покривання могилок померлих родичів скатерками і качання крашанок по могилах на Радуницю. Скажу чесно, картина просто вражаюча для того, хто ніколи цієї традиції не бачив.

 Описані нижче обряди співпадають з описами українських обрядів Проводів (Радуниці) у XVIII-XIX століттях. Дуже імовірно, що так само це відбувалося і за часів Київської Русі. У багатьох інших регіонах України ці стародавні поминальні звичаї вже зникли.

 Опитані мною в травні 2016 року бабусі села Киселівки стверджують, що точно такі ж традиції Проводів існують і в с. Величківка, і в місті Мені, і у всьому Менському районі, а також у Сосницькому районі (зокрема, у селі Чорнотичі).

 Поминальні понеділок або вівторок через тиждень після Великодня називають на Менщині як «Проводѝ», так і «Дєдѝ». У ці дні поминають на кладовищах померлих предків і родичів.  

 Рослинність на могилках приводять до ладу, саджають в інші дні перед Проводами. Сам день «Дєдуев» є ніби святковим.

 Ті, хто живе в інших населених пунктах, і ті, хто в ці дні має бути на робочому місці, приїздять на могилки в інший день (у суботу, неділю). Але вони все одно стараються виконати все описане далі. Звісно, є люди, які вже не дотримуються старих традицій, а просто лишають на могилках «гостинці» — цукерки і печиво.

 Киселівський священик вранці служить панахиду в церкві. Потім він приїжджає на найближче кладовище і десь о 12 годині служить там загальну панахиду для тих, хто не був у церкві. Після її завершення бажаючі можуть замовити йому окрему поминальну службу біля певної могили. Потім священик їде на інші кладовища.

 Люди прибувають до могилок заздалегідь, десь із 11-ї години, для того, щоб виконати підготовчі дії згідно з давніми традиціями.

 Усі могилки родичів або більшість із них покривають «настуельниками» (скатерками), дехто також прикрашає намогильні хрести покритих могилок вишитими рушниками. Залишаючи кладовище, усе це забирають з собою.

 Киселівські бабусі стверджують, що покривати могили за традицією слід саме «настуельниками» або тим, що їх символічно заміняє. Зараз люди покривають і «настуельниками», і домотканими хустинами для хліба (у тому числі вишитими), і купованими рушниками для кухні.

 Могили на киселівських кладовищах, особливо старі, засаджені барвінком і «ландишами» (конваліями), які утворюють щільні «килимки» і саме в цей час цвітуть. Це низенькі рослини, які не заважають покриванню могил.

 Внаслідок такого прикрашання кладовище набуває святкового, світлого, радісного вигляду. Чи не тому ці поминальні дні було названо «Радуницею»? Та ще й людей живих довкола багато.

Я запитувала в бабусь, що вони потім роблять з цими «настуельниками» і рушниками, чи не бояться того, що вони полежали на могилах? Усі бабусі відповідали однаково: ці речі потім перуть і використовують у побуті, як звичайно. Жодного страху воно в них не викликає. Але будь-які інші речі, які постійно перебувають на кладовищі, в тому числі рослини, додому забирати не можна. І після повернення з могилок треба обов’язково мити руки, навіть якщо ні до чого не торкався.

 Також розстеляють «настуельник» для себе на столі біля могилок, у кого він є збудований. За непокритим столом їсти не можна. Дехто застеляє і лавки, щоб не забруднити одяг. А в кого поминального столика нема, використовують в якості стола одну з покритих могил, або розстеляють «пóстілку» для сидіння і «настуельник» долі, на землі біля могил.

На всіх розстелених на могилках «настуельниках» розкладають їжу «для дєдов»: шматочок свяченої великодньої паски (обов’язково зберігають для цієї мети з Великодня), цукерки, печиво. Коли «настуельника» забирають, цю їжу перекладають на могилку, біля хреста.

 Таким чином виходить, що і живі, і померлі ніби сидять за уявним спільним столом під час поминального обіду, який розпочинають після загальної панахиди, яку відслужить священик з півчими.

 Але до того обов’язково «качають» по покритих могилках червоними крашанками, які спеціально зберігають з дня Великодня. Кожен з присутніх живих родичів повинен крашанкою «похристосуватися» з кожним померлим родичем. Це можна робити одним і тим же яйцем, просто триватиме довше. Крашанкою водять по «настуельнику» на могилі вздовж і впоперек, зображаючи хрест, і примовляють: «Христос воскрес!» До речі, цими словами і вітаються з усіма на кладовищі, чуючи у відповідь «Воістину воскрес!»

 Також бажають померлим Царства небесного і собі довгого життя і здоров’я. Довелось кілька разів почути таке: «Хай їм легко лежиться», «ну, хай царствують».

 Потім ці крашанки, якими водили по намогильних скатерках, можна їсти. Мені здається, що скатерка в цьому випадку має ще й роль оберега живих. Якщо хто водив крашанкою по непокритій могилі, то такі яйця лишали на одній з могил. Принаймні, дехто з людей середнього віку казав, що таку крашанку, якою качали, залишають. А інші казали навпаки, що їх їдять.

 Крашанки фарбують у червоний колір в суботу перед Великоднем. Курячі яйця варять у настояному відварі лушпиння цибулі, додаючи туди доволі багато солі. Хтось настоює лушпиння одну ніч, хтось 2-3 доби. Кажуть, що темно-червоний колір дає лушпиння домашньої цибулі, а не купованої у фермерів чи в магазині (може, пестициди впливають?).

 Також обов’язково приносять на кладовище коливо і ложки. У селах Киселівка, Величківка  коливо — це вода з розведеним у ній медом, куди вкидають куплені в магазині бублики (сушку), які ламають на кілька шматків. Бублики довше розмокають, ніж свіжий хліб, тому використовують саме їх. Також додають покришене (порізане) на дрібні шматочки яблуко, але деякі киселівські бабусі кажуть, що це не є обов’язковим.

 Трохи колива ложкою виливають на кожну могилку своїх родичів, з нього ж потім починають поминальний обід. Кожен з присутніх за столом має взяти по три ложки колива. Щоправда, нині деякі городяни з міркувань гігієни беруть по одній ложці і з неї тричі сьорбають.

 Коли священик з півчими з’являються на кладовищі, усі встають і стоячи слухають панахиду (кому дозволяє здоров’я, звісно). Не всі підходять до того місця, де її служать. Багато людей лишаються біля могил своїх рідних і своїх столиків, запалюють свічки на могилках.

 Як правило, після панахиди починають поминальний обід. Але якщо хтось поспішає їхати на інше кладовище або ще кудись, то обідають і до появи священика.

 Для поминального обіду, окрім колива, великодніх крашанок і паски, приносять також іншу їжу. «У кого що є», як бабусі кажуть. Як правило, це печене м’ясо або ковбаса, білий хліб, налисники з сиром домашнім, каша пшоняна солодка, цукерки, печиво куповане. Уся їжа має бути порізана на шматки ще вдома, тому що під час поминального обіду на столі не має бути ні ножів, ні виделок, і не можна їх використовувати.

 Приносять і алкоголь. Дехто поливає горілкою могилу, дехто навіть наливає померлим у скляну чарку, яка спеціально раніше була залишена на могилі, за новітньою традицією часів СРСР. Випиваючи, поминають померлих.

 Трохи поївши, люди починають підходити до знайомих, щоб привітатися, поговорити. Їх обов’язково припрошують пригощатися. Дають один одному цукерки і печиво, щоб пом’янули їхніх померлих родичів. Дехто спеціально приїздить здалеку саме в цей день заради можливості спілкування з колишніми односельцями.

 Загалом у Киселівці старі люди переконані, що весь проміжок часу від Великодня до Вознесіння Христового є поминальним.

Записала і фотографувала Анна Олещенко в травні 2016 року

 



UserCommentAvatar

Авторизируйтесь или войдите через Image или Image

Image
Image
Image


Loading...


Войти используя социальные сети

Войти используя социальные сети

Войти в аккаунт

Нужна помощь?

Создать новую учетную запись

Измениить свои данные вы сможете в личном кабинете после окончания регистрации