Ті, хто врятував світ від атомного апокаліпсису

06:52, 26 квітня 2019

26 квітня 1986 року – дата, навіки вкарбувана в історію не лише нашого народу, а й усього людства. Це - день величезної трагедії, коли досі мирний атом вирвався з-під людського контролю і завдав непоправної шкоди і природі, і людям. 
В ніч з 25 на 26 квітня (з п’ятниці на суботу) о 1 годині 23 хвилини на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції стався вибух, який не йшов ні в яке порівняння з бомбардуваннями Хіросіми і Нагасаки в 1945році. Основним його вражаючим фактором стало радіаційне забруднення, яке було еквівалентне вибухові 200 таких атомних бомб.

Першими на захист людства від смертоносного атому виступили співробітники органів внутрішніх справ, враховуючи те, що пожежна охорона на той час також входила в склад МВС. Саме правоохоронці першими зробили крок назустріч невидимому вбивці аби вберегти людство і народи Європи зокрема від неминучої загибелі.

У перші ж дні на ліквідацію аварії були направлені працівники пожежної охорони та державної автомобільної інспекції Чернігівщини. 3 травня в Чорнобильську зону для здійснення охорони громадського порядку був відряджений перший зведений загін співробітників міліції у складі 218 осіб. На цей час на дорогах вже несли службу співробітники Чернігівської ДАІ. Загін очолив полковник міліції Олексій Іванович Карабан, заступник начальника обласного управління міліції. Начальником штабу загону був призначений Микола Іванович Андрійченко, який на той час керував відділом охорони громадського порядку. Загін виконував завдання з евакуації мешканців міста Чорнобиль та прилеглих до нього сіл 30-кілометрової зони, а потім взяття під охорону залишених без нагляду домогосподарств.
Всього у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС взяли участь близько 950 співробітників органів внутрішніх справ Чернігівщини.
У числі перших, вже 27 квітня, з Чернігова у зону радіоактивного зараження були направлені 25 співробітників Державтоінспекції для регулювання руху транспорту та 219 співробітників пожежної охорони для ліквідації пожежі на реакторі.
Сьогодні, в день пам’яті тих трагічних подій 33-річної давнини, наша розмова з безпосередніми учасниками ліквідації наслідків аварії, які були в перших рядах героїв.

Микола Олексійович Прохоренко. На той час працював замполітом в Управлінні внутрішніх справ Чернігівського облвиконкому. Як зазначив Микола Олексійович, дуже важливим чинником успішного виконання поставлених завдань був моральний дух і правильна мотивація особового складу. Саме формуванням цих чинників і займався підполковник міліції Микола Прохоренко.





Крім того, я об’їжджав всі місця дислокації співробітників разом з начальником медслужби, майором внутрішньої служби Людмилою Іванівною Короп та начальником поліклініки Людмилю Микитівною Гончаровою, які прямо там, у польових умовах, обстежували співробітників, передавали необхідні медикаменти і перев’язочні матеріали.
Працювали цілодобово, майже без відпочинку, спали уривками, харчувалися сухпайками. Але люди витримали. Героїчно знесли той тягар який випав на їх долю, впав на їх плечі і про це ніколи не можна забувати. Адже пам’ять – це найкраща пересторога майбутнім поколінням, аби такого лиха більше ніколи не повторилося.

Одним з 218 міліціонерів зведеного загону був і 26-річний рядовий патрульно-постової служби міліції УВС Чернігівського облвиконкому Олексій Миколаєнко. 



Як розповідає Олексій Михайлович: «Їдете на три дні. Так нам обіцяли керівники. А пробули ми в зоні зараження більше двох тижнів з 3 по 18 травня. Умови проживання були «спартанські», - говорить Олексій Михайлович, - добова норма сухого пайка – банка рибних консервів, пів буханки хліба, два шматочки цукру і пляшка мінеральної води. І з таким харчуванням потрібно було майже добу працювати. З одягу нам видали якісь чорні спецівки, які ми одягали поверх міліцейської форми, і які ми зобов’язані були кожні три дні міняти. Щодня в нас проводився замір отриманої дози радіації, а дані заносилися в так звані індивідуальні книжечки. Але в більшості, все це проводилось чисто формально. Ніхто до кінця не розумів серйозності та небезпеки ситуації. Щодня в обов’язковому порядку після зміни ми мали приймати душ. А от пам’ятаю, як жили солдати строкової служби, то там взагалі жах – хлопці жили прямо в БТР-ах по жарі, без душу і змінного одягу».



«Наш зведений загін займався евакуацією мирного населення, охороною виселених територій від мародерів, - розповідає далі Олексій Михайлович, - Здійснювали пропускний режим. Особливо запам’яталося виселення села Андріївка. В селі був багатющий колгосп, тисячі голів худоби, заасфальтовані вулиці, газифікація на той час – це нечувана розкіш. Люди навідріз відмовлялися залишати свої домівки. Нам з великими труднощами доводилося їх переконувати. Лише протягом трьох діб безперервної праці ми змогли вивезти з колгоспу всю худобу, а це більше шестидесяти рефрижераторів. Від утоми люди валилися з ніг. Але ніхто додому не просився. Всі усвідомлювали необхідність і важливість виконуваної роботи».

Олександр Миколайович Супрун – єдиний хто пробув у зоні ліквідації 8 довгих місяців. Не тиждень і не місяць, а вісім місяців. В тій зоні звідки форсованими темпами повним ходом ішло відселення всього живого і людей, і живності.
Справа в тому, що в юності Олександр Супрун був моряком-підводником, служив на атомній субмарині. Для нього, як він сам зауважив, робота в умовах підвищеної радіації – це була щоденна служба. І кому ж як не йому знати всі нюанси роботи в умовах зараженої місцевості.



Старший лейтенант Супрун О.М. на той час працював інспектором обласного відділу охорони громадського порядку. Як знавець всіх цих приладів, дозиметрів та іншої вимірювальної техніки, Олександр Супрун і зголосився поїхати в якості контролера та консультанта по роботі в зоні радіоактивного зараження. Начальник штабу загону Микола Іванович Андрійченко призначив його командиром взводу розвідки. Так переїжджаючи з однієї обстежуваної території на іншу Олександр Миколайович і пробув у зоні особливої небезпеки цілих вісім місяців.



Команда з трьох чоловік, два офіцери і водій, на УАЗі обстежували навколишню територію на предмет ступеня зараженості. А ввечері звітували керівництву: де і наскільки сильним є радіоактивне забруднення, адже воно було зовсім неоднорідне навіть на відстані кількох метрів. Все це залежало від випадіння забруднених радіацією опадів.
Траплялися випадки затримання і мародерів, які шастали по порожніх обійстях з метою наживи. А поживитись було чим, адже люди виїздили лише з найнеобхіднішим (гроші, документи). Так їх інструктували перед евакуацією: «Їдете не на довго, - говорили їм, - через тиждень – два повернетесь», - а вийшло – назавжди. Хоча не обходилось і без само селів-нелегалів, які або сховалися від евакуації або повернулися знову додому.
Невідомі сторінки всесвітньовідомої трагедії
Мало кому відомо, що у ліквідації наслідків аварії на чорнобильській АЕС брали участь навіть курсанти міліцейських училищ і шкіл міліції. Один з них Анатолій Андрійович Балюта на той час – курсант Вільнюської щколи міліції, а на сьогоднішній день – наймолодший з ліквідаторів.



Анатолій Андрійович згадує, як у тому далекому 1986-му всі школи міліції та училища також відряджали своїх курсантів на ліквідацію аварії на ЧАЕС. «Пам’ятаю, як відправляли нас з Прибалтики, як не хотіли та уникали цього відрядження курсанти з інших республік тодішнього СРСР. Але я розумів, що моя Україна опинилася в смертельній небезпеці і я просто зобов’язаний допомогти своїй Батьківщині, своєму народові», - говорить Анатолій Балюта. Нашим головним завданням було охорона периметра зони відселення, здійснення пропускного режиму та пошуки і затримання мародерів». Анатолій Андріович з обуренням згадує, як вони затримували таких несунів «пачками». Одного разу вночі, патрулюючи територію, курсанти помітили силует, який щось важке тягнув за собою і вже увійшов у ліс. Наблизившись, майбутні міліціонери з’ясували, що цей мародер стільки всього накрав, що не в силах був піднести, а тому десь знайшов санки і влітку по землі з усієї сили тягнув ці санки з награбованим чужим майном.





Нині Анатолій Андрійович вже давно на пенсії але не здає своєї активної громадянської позиції – є заступником голови громадської організації пенсіонерів, ветеранів та інвалідів МВС України чорнобиля. І цього року до дня пам’яті Чорнобильської трагедії був нагороджений Подякою міської ради та відзнакою «Пам’ять Чорнобиля».





Gorod.cn.ua

UserCommentAvatar

Авторизируйтесь или войдите через Image или Image

Image
Image
Image

Loading...

Увійти через соціальні мережі

Увійти через соціальні мережі

Увійти в акаунт

Потрібна допомога?

Створити новий обліковий запис

Змінити свої дані ви можете в особистому кабінеті після закінчення реєстрації