Різдвяні й новорічні традиції Чернігівщини

Трутовський К. "Колядки в Україні" (1864) Зображення: сайт wikipedia.org

Чи були на Чернігівщині традиції колядування, різдвяної куті, водіння кози на Новий рік?

Так. Ці обряди  не є нав’язаними нам «западенцями» після 1991 року, як думає дехто. Ці звичаї були на Чернігівщині завжди, доки комуністична влада не почала вести з ними жорстоку боротьбу.

Ось вам свідчення мешканців с. Киселівка Менського району.

Миколи зимового – грізний празник

 Про такі свята старі люди в Киселівці кажуть: «Це день не так празнѝй, як грознѝй». У такі «грізні дні» «не можна робить, а то нещастя якесь може бути чи в родині, чи в усьому селі», — пояснювала Єременко Катерина, 1938 р.н.

 «Одна жінка у Киселівці, що шила одяг на замовлення, розказувала свій сон. Треба було їй щось скоренько пошити, дак вона вирішила робити і в день святого Миколая 19 грудня. Подумала сама собі, що це не велике свято. Аж уночі наснився їй сон, що коло її ліжка стоїть величезного росту святий Миколай і каже: «Ну що, великий я чи ні?» Вона від переляку аж прокинулась. І з того часу старалась не працювати в день святого Миколая. Ну і я в цей день не роблю важкої роботи, не шию», — розповідала Олещенко Катерина, 1927 р.н.

Різдво Христове

Олещенко Михайло, 1925 р.н. згадує…

На різдвяний Святвечір мати готувала кутю із зерен ячменю (крупа перлова зараз називається). Кутя була без маку, солодка: з медом або цукром. Хоч мак у матері був на пироги, але кутю робили без нього.

Варила і узвар із кришеників підсолоджений. Кришеники — сушені шматки яблук і груш.

Мало бути на різдвяну вечерю 12 пісних страв. Серед іншого, жарили великі блинці чорні (тісто з гречаного або житнього борошна з тертою картоплею, на дріжджах), до них подавалася цибуля, жарена на олії.

Миску або горщик з кутею ніс від припічка до покуті батько, для цього він спеціально вдягав рукавиці. Поки він ніс, у цей час діти, жінка квоктали та інші звуки худоби імітували, щоб велася в новому році: «Ко-ко-ко, га-га-га». На лавці чи на столі на покуті посудину з кутею ставили в кубельце із сіна.

Була ще така приповідка: «Кутя на покутя, а узвар на базар».

Їли кутю так: накладали в миску кутю, поливали її узваром і тоді їли ложками. Починати святкову вечерю треба було з куті, після появи першої зірки на небі.

Але перед тим, як почати їсти, батько стукав у шибку вікна і запрошував мороза: «Морозе, морозе, іди до нас кутю їсти. А як не йдеш, то в Петрівку не приходь». Батько повторював це тричі.

Ходили після вечері колядувати діти і молодь. У Киселівці колядники не заходять до хати і навіть не стукають у вікно, а співають у дворі під вікнами. Тому господарі мусять сидіти вдома тихо і чекати на колядників, інакше можуть і не почути. Діти відвідують переважно родичів, сусідів, знайомих.

Колядки, з якими колядували малі діти:

Христос народився,

В яслах положився,

Морозу боявся,

Сінцем укривався.

Прийшло три цáрі,

Принесли три дáри,

Ми ті дáри приймаєм,

Вас із празником поздоровляєм.

***

Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така,

Дайте, тітко, п’ятака,

А п’ятак не важний,

Дайте руб бумажний.

Ми ті дáри приймаєм,

Вас із празником поздоровляєм.

***

Я маленький хлопчик

Ізліз на стовпчик,

У дудочку граю,

Христа забавляю,

Вас із празничком поздоровляю.

***

Я дівчинка маленька,

Спідничка рябенька,

Чобітки карховенькі,

Будьте з празником здоровенькі.

Діти старшого шкільного віку, дорослі знали й співали відому колядку про три празники, що прийдуть у гості – «Добрий вечір тобі, пане господарю». Знали й інші колядки, але дід Михайло їх вже не пригадує.

«А вже потім була комуністична ідея, то вже виводили з употреблєнія такі обичаї», —пояснює він забуття людьми усіх цих традицій.

Єременко Катерина, 1938 р.н., змогла пригадати лише одну колядку:

Колядин, колядин,

Я у батька один,

А в матері другий,

Заробив попруги…

(далі забула)

Зараз у селі Киселівка відновлено традицію колядування ввечері перед святом Різдва Христового. Цікаво ходити в цей час вечірніми вулицями села: групи дітей та молоді виринають звідусіль, світять ліхтариками, дзвонять «зіркою», сміються.

До речі, Олександр Довженко в повісті «Зачарована Десна» описав традицію колядування в рідному селі на Чернігівщині початку ХХ століття.

Новий рік – Щедрий вечір

Олещенко Михайло, 1925 р.н., згадує…

Засіванка (щедрівка):

Ходить Ілля коло Василя,

Носить пугу житяную,

Де пугою махне,

Там жито росте,

Де не буває,

Там пшениця вилягає.

А ви, люди, добро знайте —

Нам по пиріжку дайте.

«Козу» колись у Киселівці теж водили: одягали на хлопця кожуха навиворіт, вовною назовні.

Від авторки цього тексту: на сайті Вікіпедії в статті «Водіння кози» розміщено цікавий сценарій, записаний на Чернігівщині на початку ХХ століття. У ньому йдеться про козу, побиту Москвою і про озброєного козака, який її рятує, тому цей сценарій видається дуже актуальним сьогодні.

Ходили в Киселівці ввечері під Новий рік у садок лякати плодові дерева сокирою, щоб добре вродили. Казали при цьому щось таке: «Прошу, гарно вроди на сей год, а як не вродиш, то зрубаю».

Єременко Катерина, 1938 р.н., підтвердила: «На Новий год недавно родичі по своїй груші сокирою стукали з примовляннями, дак уродила в той год».

Вона також пригадала два способи, як у новорічну ніч дівчата ворожили.

• Кидали чобіт з ноги через ворота на вулицю. Куди носак покаже, звідти жених.
• Ще рахували кілки плота якось і примічали, який буде жених. Якщо кілок у корі – то багатий, якщо ні – бідний, ще високий чи низький. «Дак одна казала, хочеш вір, хочеш ні, а в мене те ворожіння справдилося».

Розповіді киселівців повністю відповідають описам українських традицій у науковій літературі. Звісно, багато чого забулося. Однак ми можемо бути певні: на Чернігівщині традиції в головних елементах здавна співпадають із традиціями Західної України, Київщини та інших частин України.

• Основные комментарии
• FB комментарии

Отправить

Авторизируйтесь или войдите через или